"МОЛОДІЖНА ВАРТА"

Громадянська кампанія “Молодіжна варта”

Ми об'єднали зусилля в рамках кампанії громадянського контролю за виконанням політичними силами зобов'язань перед  українською молоддю на 2007-2012 роки.
Молодіжна варта

Олександр СОЛОНТАЙ: «Ми вчимо політиків виконувати свої зобов’язання» PDF Друкувати Електронна адреса
Написав Алла ДУБРОВИК, «День»   
Вівторок, 31 серпня 2010 19:46

     «Обіцянка-цяцянка, а дурневі радість» - кажуть у народі. Мабуть цю «аксіому» останнім часом за правило взяли собі більшість українських чиновників. Йдучи на вибори вони щораз обіцяють «золоті гори», а прийшовши – «допродують» те, що не встигли попередники. Суспільство ж мовчки забуває і пробачає, даруючи вотум довіри посадовцям з вагомою кредитною історією «обіцянок» на чергових виборах.

     Близько двох з половиною років тому, за кілька днів до закінчення позачергових виборів до Верховної Ради України  молодими активістами було створено Громадську кампанію (ГК) «Молодіжна варта: молодь за Вами спостерігає».  Метою п’ятирічної (саме такий термін діятиме об’єднання) діяльності останньої стало змусити усі політичні сили, що подолали 3% бар’єр на парламентських виборах 2007–го, неухильно дотримуватись своїх передвиборчих програм, зобов’язань та обіцянок, що стосувались молодого електорату. Молоді люди заявляють, що готові вчити владу як зробити так, аби в розділах передвиборчих зобов’язань щодо молоді навпроти  кожного пункту у 2012-му з’явилося «виконано», «зроблено», «реалізовано», «впроваджено».

     Про те, як працюють «зухвалі» молоді активісти, їх досягнення та плани на майбутнє «День» розмовляв з одним із членів національного комітету громадської кампанії «Молодіжна варта: молодь за вами спостерігає» Олександром Солонтаєм.

     - Ви перейшли «екватор» терміну існування кампанії, про які конкретні результати вже можна говорити?

     Щодо  комплексних системних наших досягнень, то, безумовно, в Україні зникло уявлення про те, що молодіжна політика – це річ другорядна. По-друге, молоді люди побачили і впевнились, що вони справді можуть впливати на владу. Це дуже важливе еволюційне зрушення для майбутнього громадянського суспільства в Україні в цілому.

     Що  ж до більш конкретних речей, то, до прикладу, в освітній сфері: у студентства з’явився цілорічний пільговий проїзд на залізничному транспорті. Раніше, як відомо, він переривався літнім періодом. Піднята проблематика студентського самоврядування на рівні Верховної ради, а відтак вона отримала законодавче відображення у вигляді змін до закону про вищу освіту. Зросла стипендія. Були вкладені гроші у реконструкцію студентських гуртожитків університету Богомольця.

     Хоча  насправді, якщо говорити про досягнення у сфері вирішення проблематики студентських гуртожитків, то тут скоріше мінус, аніж плюс. Адже наші здобутки повинні вимірюватись у семи метрах квадратних житлової площі гуртожитку на кожного українського студента. На разі, у нас навіть при діючих мінімальних нормах, котрі порушуються, в Україні лише 80% студентів забезпечені гуртожитками. Тому ця проблематика все ще залишається питанням майбутнього.

     Кожен рік у нас є декілька пріоритетних тем. Так, донедавна ми працювали над освітянською проблематикою та «Роком молоді», який перетворився в Україні у «Рік без молоді». На 2010 – це будівництво житла  і професійна контрактна боєздатна українська армія.

     - От ти говориш про те, що молоді люди побачили, що вони можуть впливати на владу? Як? На які інструменти у руках молоді влада нині реагує?

     - Інформаційно-аналітична робота, вуличні акції, публічні дискусії за участі представників влади, бізнесу, громадськості, просвітницька діяльність. Ми роздали тисячі примірників безкоштовної газети М-варти, брошур, листівок. Провадиться постійний інформаційний штурм через мережу Інтернет. Одним словом - у бій йде все, що ми тільки можемо придумати.

     Хоча  у нас є правила, які ми ні при  яких обставинах не порушуємо. Це діяти в рамках закону і у відповідності нормам демократичної культури – без насилля.

     Не  буду заперечувати, що серед молоді досить багато радикалізму. Часто можна почути вигуки на кшталт «Їх бити треба за те, що вони роблять з народом». До речі, нещодавно був цікавий випадок на нашому публічному круглому столі в комітеті Верховної Ради. Молодий активіст запитав одного депутата про те, коли буде подолано корупцію у сфері житлового будівництва, що є однією з передвиборчих обіцянок політичної сили, яку цей парламентар представляє. Відповідь була такою: «Ну вы такой большой, а в сказки верите».  Уявіть собі, це прозвучало на публічному столі у Верховній Раді. То зрозуміло, що після такого у молоді виникає бажання побити такого зухвалого політика чи спалити його опудало, закидати яйцями його машину...

     - Тим не менше  ваша громадська  кампанія такими  методами не діє!?

     - Так. Ми поки працюємо за  принципом «тиха вода камінь  точить». Але це абсолютно не  означає, що ми не перейдемо  до якихось більш радикальних дій і акцій протесту на п’ятий рік своєї роботи, коли буде фінал і потрібно буде підводити риски.

     Поки  що, на мою думку, ми ще не вичерпали  всі можливості діалогу з владою.

     - А як ти оцінюєш готовність нинішньої влади йти на цей діалог з молоддю?

     - Закон про держбюджет прийняли таким чином, що у нас не було жодної можливості надати власні свої пропозиції. Це говорить про відсутність будь-якого діалогу. Разом з тим, два тижні тому на сайті ВРУ була заява голови парламенту про те, що вони хочуть створити молодий парламент, щоб вести діалог з молодими людьми.

       Слова і дії у наших політиків все-таки, чомусь, розходяться. Та ми віримо в те, що врешті-решт вони «зустрінуться» і такий діалог буде діяти. І ми зробимо все для того, щоб його створити. Наше завдання – донести, представити і домогтись реалізації інтересів молоді, а це третина населення Україна. Якщо хтось думає, що в державі можна ігнорувати третину населення, він глибоко помиляється.

     Поки  що давати оцінку «добре» чи «погано» тому, що відсутнє як таке – просто неможливо.

     - Повернемось до  обіцянок влади  ...

     - Ми намагаємось вживати замість  поняття «обіцянки» термін «зобов’язання». Про обіцянки можна було говорити, коли вони йшли до влади.  А от коли вони вже там,  то треба називати речі своїми іменами - це їхні борги перед нами, виборцями. Якщо не хочуть виконувати те під чим підписувались, то нехай звільняють місце в парламенті і дають дорогу наступним, або ж оголошують позачергові вибори. Ніхто ж в Україні цього не робить!

     Хоча  є й такий варіант, коли політики публічно відмовляються від виконання своїх зобов’язань. Ми приймаємо таку форму. Адже тоді політик сам як взяв на себе зобов’язання перед народом, так від них і відхрестився. І виборець сам може дати оцінку таким діям.

     - І є такі приклади на практиці?

     - Блок Юлії Тимошенко ще у  2008 році обіцяв створити професійну  армії в Україні. Але їх партнер,  котрий тоді сформував уряд, блок  Наша Україна – Народна самооборона  змусив відмовитись від цього  зобов’язання. Тоді БЮТ погодився відтермінувати реалізацію цього наміру до 2010 за пропозицією НУНС. Тому ми вже не «бомбили» БЮТ питаннями «Де професійна боєздатна українська армія, створена у 2008 році?». Але ми не даємо спуску парламентерям щодо інших питань.

     - На приклад?

     - От до БЮТу у нас питання, щодо студентських гуртожитків. Саме ця політична сила обіцяла закласти кошти на будівництво студентського житла. Де воно? Будівництво одного гуртожитку в Києві і одного в Луганську – не означає, що зобов’язання виконане. Держава повинна думати про розвиток системи освіти в першу чергу створенням умов для цього в усіх освітніх центрах країни. А основна умова – це житло.

     Блок «НУ-НС» порушив дуже важливе питання для молодих людей – перше місце роботи. І ми хочемо щоби ця ідея працевлаштування випускників педагогічних ВНЗ у сільській місцевості, з метою підвищення рівня викладання для школярів міст і провінційних містечок, таки була впроваджена. Логічно - щоб простимулювати молодих людей до працевлаштування у периферії, держава повинна створити відповідний заохочувальний пакет. Але поки що питання стоїть на місці.

     Партія регіонів також підняла не менш важливу суспільну проблему. Вони заявили про те, що для людей, котрі працюють у бюджетній сфері має діяти окрема державна програма доступного житла, тому що вони працюють в умовах, коли їх доход обмежений, і вони не мають можливості заробити на квартиру. Така ж ситуація з людьми, які працюють на флагманах індустрії. Вони, як заявляли регіонали, теж повинні користатись окремих пакетом програми доступного житла, попри те, що вони працюють на ринку. Так держава через залучення молодих людей спонукатиме до розвитку пріоритетних галузей економіки країни. Тож, ми сьогодні вимагаємо від ПР, щоб вони нарешті вже почали виконувати своє зобов’язання. А то це питання зовсім-зовсім тупцює на місці.

     Комуністи і Блок Литвина говорили про те, що якщо молоді люди користуватимуться послугами Фонду сприяння молодіжного житлового будівництва, то при народжені молодою родиною трьох дітей і більше – квартира надаватиметься їм безкоштовно. Діючі правила регламентують так: при народженні трьох і більше дітей – 50% вартості квартири відшкодовує держава. Зараз до влади прийшов Віктор Янукович, котрий казав «нас повинно бути 52 мільйони» і ті ж КП та Блок Литвина. Так от цікавий момент – правило щодо того, скільки відсотків вартості житла, наданого Фондом сприяння молодіжному житловому будівництву, сплачує молода багатодітна родина, а скільки відшкодовує держава, визначається не законами, а постановою КМУ, яка визначає режим кредитування. От ми й чекаємо від уряду виконання обіцянок. Збільшення видатків з держбюджету на цю сферу у поточному році зросли втричі. Тож, можна говорити, що Україна вже потроху готова до реалізації цієї передвиборчої обіцянки. Для початку можна почати із сімей з п’ятьма –сімома і більше дітей, потім спустити планку до чотирьох, а вже вкінці закінчення свого терміну перебування при владі – до трьох. І тоді йти на наступні вибори уже з конкретними результатами.

     - Молодь вчить політиків  працювати? (!)

     - Якби те, що я кажу зараз  чула людина з Європи, вона б сказала, що ми смішні, ну як мінімум дивакуваті - це точно. Ми думаємо за політиків як їм краще реалізувати їх же зобов’язання перед нами. Але ми живемо в таких обставинах.

     Мало  того, нам доводиться працювати в  умовах, коли з одного боку – політики, які самі не пам’ятають, що вони обіцяють (ми не раз бачили на зустрічах, як той чи інший депутат, читаючи витяг зі своїх же передвиборчих програм тільки чухав потилицю «Ого, ми таке обіцяли?»), а з іншого – молоді люди, котрим би «пошуміти», покричати, зібратись на конференцію, семінар, а коли доходить до конкретної діяльності, то більшість – в кущі.

     - Ваша ГК об’єднує близько десятка молодіжних громадських організацій та й співпрацюєте ви не з меншою кількістю. Що б ти назвав їх основною проблемою ?

     - Несистемність у реалізації своїх  цілей. І це дуже типова проблема. Скажімо зібралися молоді люди вкінці грудня щоб запланувати свою діяльність на наступний рік (це ще наша умовна організація дуже хороша, більшість сьогоднішніх «молодіжок» працюють взагалі без будь-якого плану). Поговорили, склали календарний план. Але от почався реальний рік, і молоді люди займаються чим завгодно – реагують на заклики суспільства, роблять одноразові акції, долучаються до партнерських проектів. Але коли під кінець року потрібно оцінити виконання того, про що домовлялися, то нема що аналізувати.

     У сьогоднішніх «молодіжок» є багато успіхів, досягнень, але відсутня система. Багато метушні, «шкарлупи»: зустрічі, переговори, конференції, семінари, а в середині – дуже мало діяльності, яку можна відчути і поміряти.

     - Як можна це побороти?

     - Власним прикладом. Я тішусь, що багато моїх друзів-лідерів студентських, молодіжних організацій, вони – інші. Вони показують еволюційно вищий тон діяльності. І цей синдром таки поширюється українським суспільством.

     - От ти кажеш інші. А як іншим, тим, хто сформувався, зростав, народився в незалежній Україні захистити себе від інфікованого пострадянського суспільства?

     - Ніяк. Ми – діти своїх батьків.  Нам батьки залишили в спадщину таку країну. Те що ми маємо сьогодні - це результат праці попередніх поколінь: і їхньої відповідальності в багатьох речах, як от боротьба з фашизмом, і їхньої безвідповідальності, до прикладу, у сфері виховання культури дотримання та відстоювання прав людини. Останні у нас порушуються на кожному кроці.

     Що  можна зробити аби зменшити сукупний негативний ефект інфікованого пострадянського суспільства – це поширити громадську активність. Інфекції безвідповідальності, недієвості, слабкості духу, невіри у власні сили, успадкованої нами, можна позбутися лише у дії, шляхом залучення широких верств населення до суспільно корисної роботи.  

     Розмовляла  Алла ДУБРОВИК,

     «День»

Останнє оновлення ( Середа, 30 березня 2011 17:49 )
 

MVarta Facebook MySpace Twitter Google Bookmarks RSS Feed FM2012 
Групи Google

Підписатися на розсилку

МОЛОДІЖНОЇ ВАРТИ

Ел. пошта:
Відвідати цю групу

Наша княпочка

Банер
Follow us on Twitter

Останні підписанти

Підпишіть петицію
Kevinarref KevinarrefUP
StevSnuh StevSnuhAM
Lessmooro Lessmoorobt
EllBync EllByncKC
afenetlayegol ediujoziqt
ikocodu oangocatuvuyo
omunomiraoco enusowo
bwinexud igenebofuku
equtavaluqis axuaxeherug
uexazonagar ahenuva